Читать онлайн «Списоносці»
Автор Андраш Беркеши
Annotation
У цьому документальному романі сучасні угорські письменники А. Беркеші і Д. Кардош розповідають про діяльність таємної націоналістичної шпигунської організації угорських расистів — «Списоносці», що протягом чотирьох десятиліть діяла в Угорщині, а після встановлення в країні народної влади перебазувала свої сили на Захід. «Списоносці» ведуть підривну роботу проти Радянського Союзу, а також інших країн соціалістичного табору. В 1956 році, опираючись на ворожі угорському народу елементи, вони організували контрреволюційний заколот в Угорській Народній Республіці.
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Андраш Беркеші, Дьєрдь Кардош
notes
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
СПИСОНОСЦІ
За кілька хвилин до десятої Міклош Герендаш вийшов з торговельного представництва і попрямував у посольство, яке було поруч. За домовленістю, посол мав прийняти його о десятій годині.
Герендаш приїхав до Берліна на переговори в торговельних справах. Але тепер мусив просити допомоги в угорського посольства у питанні, яке зовсім не стосувалося його відрядження.
Два дні тому в кафе на Фрідріхштрасе він зустрів Марію Перлакі. Ця дівчина ще у 1949 році емігрувала з Угорщини і тепер жила в Західному Берліні. Вона благала Міклоша поклопотатися перед угорськими властями, щоб їй дозволили повернутися на батьківщину. Спочатку Герендаш і слухати не хотів про це.
Адже Марія зрадила батьківщину і його. Але коли дівчина щиро розповіла про злигодні, яких зазнала на чужині, Міклош вирішив допомогти їй.Коли він увійшов до кабінету посла, з-за стола підвівся широкоплечий, кремезний чоловік і рішуче попрямував назустріч гостеві.
Міцний потиск руки посла, його лагідний, уважний погляд зворушили Міклоша, і він відчув себе як дома.
— Прошу, сідайте, товаришу Герендаш, — показав посол на крісло. — Я знав, що ви в Берліні, мені навіть в основному відомо, чого ви приїхали.
— Пробачте, але я просив прийняти мене в справі, яка не стосується мого відрядження.
— Слухаю вас, — ввічливо посміхнувся посол.
— Мушу попередити, що я затримаю вас досить довго.
На Міклоша дивилися щирі, допитливі очі.
— Можу приділити вам півтори години. Якщо цього часу не вистачить, а справа важлива, — ми закінчимо розмову пізніше.
— Дякую. Думаю, півтори години цілком вистачить. Посол відкрив коробку з сигаретами.
Прошу, закурюйте, розповідайте.
Міклош багато чув про посла. Про нього говорили як про людину з чималим життєвим досвідом. Але зустрічатися з ним Міклошу не доводилось, і тому Герендаш, запалюючи сигарету, з великою цікавістю розглядав його. Послові вже, мабуть, перевалило за п'ятдесят, але він був по-молодечому рухливий, в постаті відчувалися сила і спокій. Зморшки на обличчі зовсім не пасували до м'якої блакиті очей. Певно, то лишили сліди важкі життєві випробування.
