Читать онлайн «Козацька помста»
Автор Андрей Чайковский
Annotation
Українська історична повість
Слово має передаватися від роду до роду,
від людини до людини,
з рук у руки,
з вуст у вуста.
У повісті „Козацька помста" змальоване нестерпно тяжке життя закріпаченого українського селянства під гнітом польської шляхти в другій половині 17 - початку 18 століття. На очах головного героя, Карпа Кожуха, знущаються і вбивають його батьків.
Єдиний спротив такому свавіллю чинила Запорозька Січ. Карп Кожух, вихований змалечку козаками в Січі, задумує і здійснює помсту кривдникам.
Цікавим є також колоритний образ козака-«характерника», кмітливого, вдатного і працелюбного.
Події в повісті охоплюють період кінця 17 - початку 18 століть
Чайковський Андрій
КОЗАЦЬКА ПОМСТА
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7
Розділ 8
Розділ 9
Розділ 10
Розділ 11
Відомості про бібліотеку
notes
1
2
3
4
КОЗАЦЬКА ПОМСТА
Розділ 1
Хоч би ви й знали Красноставці на правобережній Україні, то вони тепер не те, що в давнину. Тепер усе на світі перемінилося, переіначилось, а з колишніх Красноставців тільки й слави, що став великий, розлогий зостався та й той став не такий тепер, як колись-то, не та й глибина. Здебільшого комишем поріс, а то й висох зовсім.
В давнину тут було інакше. Став був ширший і більший, а вся околиця поросла старим дубовим лісом з великими та глибокими балками, в яких могло кілька сотень людей враз із кіньми сховатись. За ставом стояв тут в давнину пишний кам'яний замок пана Овруцького. Замок оточений високим муром та глибоким ровом, а з того боку, де не було ставу, звідкіля запливала вода в той рів. У тім красноставецкім лісі починається наше оповідання. Проте красноставчане, хоч і саме село не на тім місці стоїть, добре тямлять. Столітні діди показують своїм малим правнукам те місце, де стояв панський замок.
Оповідають, що зостались там ще глибокі темні муровані льохи, а в них скарби заховані, та ніхто б не зважився їх шукати, бо пильнує їх якась нечиста сила. красноставчане обминають з острахом те місце, поросле буряним і терниною, а кому вже пильна потреба туди переходити, то хреститься, хоч би й у день. Є й такі люди в Красноставцях, що чули в сій замковій руїні серед бурливої ночі пекельні стогони, крики та зойки, наче б кого мучили. Говорять, що це душі замучених людей так голосять, та хіба що не за собою, а за тим паном, що тут у давнину жив та людей катував.Та цур йому й пек! Дух святий при нас хрещених! А ми вертаймо в ту давню давнину, яких три сотні літ від нас, в ті страшні часи народного одчаю й лютого гніву на панів-гнобителів, в часи нашої славної козаччини.
____________________
Було се одної літньої ночі. Місяць уже запав, блищали тільки на блакитному небі ясні зорі, неначе хто дукати розсипав. На дворі було тихо, навіть вітрець не дув. Навіть нічна птиця заснула.
Малою доріжкою красноставчанського лісу їхало двоє козаків і стиха між собою розмовляли.
— Так ти, Карпе, справді не знаєш, якою смертю твій покійний батько загинув?
— Не знаю. Як мені се знати? Тоді я ще дитиною був, тай то ще не діждав кінця його кончини, бо мусів утікати від панського гніву. Я тільки це тямлю, що того страшного дня вернувся покійний батько з замку якийсь не свій. Був знеможений, лице подряпане, блідий, з скаліченою рукою, з якої кров ішла. Мама питає:
