Annotation
Сучасний польський письменник Едмунд Нізюрський — автор багатьох різноманітних за тематикою і змістом творів. Деякі з них уже відомі українському читачеві — останніми роками в перекладі на українську мову видано збірку оповідань Е. Нізюрського «Підлиза» (видавництво «Молодь») та «Книгу про бешкетників» (Дитвидав). В обох цих книгах розповідається про життя дітей у сучасній Польщі, про польську школу.
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
Едмунд Нізюрський
Розділ І
Розділ II
Розділ III
Розділ IV
Розділ V
Розділ VI
Розділ VII
Розділ VIII
Розділ IX
Розділ X
Розділ XI
Розділ XII
Розділ XIII
Розділ XIV
Розділ XV
Розділ XVI
Розділ XVII
Розділ XVIII
Розділ XIX
Розділ XX
Розділ XXI
Розділ XXII
Розділ XXIII
Розділ XXIV
Розділ XXV
Розділ XXVI
Розділ XXVII
Розділ XXVIII
Розділ XXIX
Розділ XXX
Розділ XXXI
Розділ XXXII
notes
1
2
3
4
5
6
Едмунд Нізюрський
ПРИСТАНЬ ЕСКУЛАПА
Розділ І
— Це сталось отут, у кімнаті… — Професор Містраль відчинив двері кабінету і пропустив нас поперед себе. — Я працював за письмовим столом, як завжди в цей час. Раптом тріснула шибка…
— Пробачте, будь ласка, — перебив його капітан Трепка, — чи не могли б ви точно визначити час?
— Напевно, зможу, — відповів професор: — Як я вже і сказав, це сталося після вечері. Ми вечеряємо о восьмій годині. Коли годинник пробив пів на дев'яту, Міхал, син професора Касіци, першим схопився з-за столу і ввімкнув телевізор. Саме в цей час мали транслювати кінорепортаж про змагання з мотоспорту між командами Польщі і Швеції. Незабаром прийшли два товариші Міхала і вся компанія розташувалася біля телевізора. Спортивний репортаж — галасливе видовище, і передача дуже заважала мені працювати, хоч двері мого кабінету, як ви бачите, додатково ізольовані повстяною оббивкою. Репортаж мали передавати до дев'ятої години.
В той час, коли це сталося, трансляція ще тривала, тому я думаю, що тоді було близько дев'ятої години, хоч на годинник я й не глянув.— Чудово, — промовив задоволений Трепка.
Я знав, що капітан любить мати справу з людьми, які висловлюють свої думки коротко і чітко, а в цьому відношенні професорові не можна було дорікнути.
Ми підійшли до вікна. В лівій частині його, майже в самісінькому нижньому куточку шибки, виднілася кругла дірочка завбільшки з горошину. Від дірочки в усі боки променями розходилися тріщини, але шибка міцно трималася в рамі. Трепка з хвилину уважно придивлявся до неї.
— Чи не знайшли ви часом, як припускали, того камінця?
— На жаль, ні. Хоч, признаюсь, я був надто схвильований, щоб шукати методично.
— А чому ви одразу не повідомили міліцію?
— Я вважав, що це витівка якогось шибеника з рогаткою. На нашій вулиці є хлопці, які вправляються в стрільбі по горобцях. Тільки другого дня, під час сніданку, панна Стор, моя лаборантка, звернула увагу на те, що це міг бути постріл з вогнепальної зброї, і порадила на всякий випадок заявити в міліцію. Відверто кажучи, я вагався; не люблю таких справ. І я тільки подзвонив своєму братові, адвокатові, надаючи йому в цій справі повну свободу дій. Ну, і виявилося, що Гжегож повідомив вас, капітане.