Читать онлайн «Пригоди славнозвісних книг»

Пригоди славнозвісних книг

СПІВЕЦЬ ДИТЯЧИХ ТАЄМНИЦЬ

Із родини вчителів

Анатолій Костецький — улюбленець дітвори. Він служив дитячій літературі більше тридцяти років і за цей час встиг подарувати дітям понад п’ятдесят книг. Ті книги — це велике художнє Дитяче місто, у якому живуть хлопчики та дівчатка, як і в житті, з найрізноманітнішими характерами. Письменник умів говорити зі своїми малими читачами про найскладніші життєві проблеми — з повною серйозністю чи гумором, але неодмінно — із любов’ю, взаєморозумінням та повагою. Він майстерно поєднував дитячі мрії та фантазії з реальним світом. Мабуть, тому, що й сам у дитинстві мав велику мрію — стати письменником, і ця мрія його здійснилася.

Народився Анатолій Георгійович Костецький 6 грудня 1948 року в місті Києві в учительській родині. Батько працював учителем фізики й математики, мати викладала російську мову і літературу. Вона змушена була брати з собою на уроки трирічного Анатолія, бо дитячих садочків тоді на всіх не вистачало. Хлопчик сидів за останньою партою, йому давали олівці, папір та ще книжечки, щоб чимось зайняти дитину. Тому в чотири роки він навчився читати, а в п’ять — писати. Засвоївши грамоту п’ятирічною дитиною, почав римувати. Коли вступав до першого класу, то в зошиті мав уже кілька віршів. А в п’ятому класі навіть отримав диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку.

Батьки А. Костецького віддали вчительській праці майже все життя: батько — сорок років, а мама — тридцять вісім. Письменник із легким гумором підкреслював, що дитинство його було «важким»: класний керівник — тато, мама — вчителька; «нормальні» діти після школи відпочивали від учителів, а в школі — від батьків, а «в мене і в школі, і вдома — мої учителі…».

З дитячих літ захоплювався хлопчик казками, які йому розповідала бабуся.

І ще запам’ятав, як перед школою він все-таки півроку відвідував дитячий садок, а там вихователька давала йому книжки, щоб він читав їх іншим дітям, поки вона перемовлялася з кимось.

Шкільні роки

У школі хлопчик вчився добре, але був непосидючим, тому часто мав незадовільну поведінку. Не обходилося без зауважень у щоденнику. Серед записів були й такі «цікаві»: «Плював на уроках у горобців». А все тому, що Анатолій сидів за першою партою біля вікна, тож на підвіконня він насипав крихти для горобців, а потім через трубочку дмухав їм хлібні кульки. Може, тому й герої А. Костецького здебільшого веселі, вигадливі й непосидючі хлопчики.

Свою першу вчительку поет згадував з ніжністю, називав її улюбленою.

Канікули проводив із бабусею. Бабусині казки, пісні, й соковита народна мова, й просторі луки поблизу Козинки, над якими з весни до кінця літа велично кружляли лелеки, селянська хатина, у якій щоліта з батьками бував на канікулах Анатолій, прищепили майбутньому письменникові любов до слова. Тож із п’яти років не зрадив цього захоплення. Щоправда, крім захоплення римуванням, навчився грати в шахи й плавати. З третього класу займався плаванням вже серйозно.

Після восьмого класу навчався в технікумі радіоелектроніки. Тоді ж, виступаючи на спартакіаді, отримав звання майстра спорту.