Читать онлайн «Облога Белза»

Від автора

1352 року сталася подія, що її в будь-якій іншій країні занесли б у шкільні підручники: об'єднане польсько-угорське військо, підсилене загонами з Франції та Італії, зазнало нищівної поразки під Белзом. Король Угорщини Людовик (Лайош) був поранений ударом палиці і збитий із коня.

Тільки не поспішайте з висновком, мовляв, на війні буває. Річ у тому, що гарнізон Белза нараховував п'ятсот чоловіків, з яких більшість були ополченцями  — міщанами й селянами з навколишніх сіл.

Чисельність ворожого війська невідома, але його очолювали обидва монархи  — угорський та польський, а за тодішніх умов король не вирушав у похід із маленьким військом, це вважалося втратою престижу, та й просто небезпечною справою. Згідно із хронікою Маттео Віллані, загальна чисельність угорських військ в Україні перевищувала 40 тисяч воїнів, хоча під Белзом були не всі й навіть не більшість. Проте про одну-дві тисячі не може бути й мови. Із маленькими загонами посилали людей нижчого рангу. Отже, монархів супроводжували по кілька тисяч професійних воїнів та не менше слуг, які теж брали участь у боях. Барони з Неаполя, Калабрії та Франції також не могли прибути без численних дружин  — хоча б тому, що без дружин їх не стали б і запрошувати. До речі, угорській армії, що відступала, загрожувало військо, яке складалося із семи тисяч татар і двох тисяч русичів, однак воно не наважилося дати бій. Тобто угорців, навіть після поразки, було не менше. Самих угорців, без поляків.

І при співвідношенні сил щонайменше тридцять до одного інтервенти не лише не змогли взяти місто, а й були поскубані у відкритому бою (бо тільки так Людовик міг бути збитий із коня) і безладно відступили.

Завдяки цій перемозі Польща з Угорщиною так і не змогли захопити всю колишню Галицько-Волинську державу, а тим її землям, які все ж були завойовані, мусили на тривалий час надати автономію.

Обидві ці обставини відіграли величезну роль у тому, що український народ не щез із лиця землі.

Тож згадаймо наших пращурів і повчімося в них.

Головні дійові особи

Любарт (у хрещенні Дмитро) Гедимінович  — законний король[1] Галицько-Волинської держави.

Семен Наримунтович  — його васал, удільний князь Белза.

Дрозд  — воєвода короля Любарта, намісник (фактично  — комендант) Белза.

Казимир ІІІ  — король Польщі у 1333-1370 роках.

Людовик (угорською мовою Лайош)  — король Угорщини та Хорватії, спадкоємець польського престолу, претендент ще на кілька престолів. За походженням француз.

Кейстут Гедимінович  — великий князь тракайський (у Литві), удільний князь берестейський (у Галицько-Волинській державі).

Джанібек  — хан улусу Джучі (Золотої Орди).

Кулпа  — фактично незалежний правитель південно-західних околиць Орди.

Джованна  — королева Неаполя, троюрідна сестра Людовика й удова його брата.

Богдан  — васал Людовика, господар Марумурешті, в недалекому майбутньому  — засновник незалежної Молдови.

Костя Мушат  — помічник, а в майбутньому  — спадкоємець Богдана.

Особи неісторичні:

Єлизар  — старий воїн.

Ярош  — його син.