Читать онлайн «Кар’єра Никодима Дизми»
Автор Тадеуш Доленга-Мостович
ДОЛЕНГА-МОСТОВИЧ Тадеуш
КАР’ЄРА НИКОДИМА ДИЗМИ
Розділ 1
Власник ресторану подав знак таперові, і танго перервалося на півтакті. Пара танцівників зупинилася посеред порожнього майданчика.
– Ну що, пане директоре? – запитала худа блондинка, звільняючись з обіймів партнера і підходячи до столика, на який спирався товстий чоловік зі спітнілим обличчям.
Власник знизав плечима.
– Не підходить? – кинула блондинка.
– Звісно, ні. Геть незграбний. Ні з очей, ні з плечей…
Підійшов і танцівник.
Блондинка уважно поглянула на його добряче поношений одяг, рідкувате волосся кольору волоського горіха, трохи кучеряве і розділене посередині, вузький рот та випнуту нижню щелепу.
– А ви вже раніше десь танцювали?
– Та ні… Тобто так, танцював, тільки у вузькому колі. Навіть казали, що непогано…
– І де? – байдуже спитав власник ресторану.
Кандидат на партнера у танцях обвів сумним поглядом порожню залу.
– У своїх краях, у Лискові.
Товстун розсміявся:
– Варшава, шановний, це не Лисків. Тут треба елегантно, з шиком, з фасоном. Я щиро скажу: ви не підходите. Краще шукайте іншої роботи.
Він розвернувся на каблуках і пішов до буфету. Блондинка побігла в гардероб.
Тапер закривав фортепіано.Кандидат на танцівника ліниво перекинув через плече плащ, натягнув на лоба капелюха і попрямував до дверей. Повз нього пройшов хлопчина-служник із тацею тартинок, у носа вдарив смаковитий запах кухні.
«Остання», – подумав.
Підійшов до тютюнового кіоску.
Він перелічив решту і бездумно став на трамвайній зупинці. Якийсь дідусь, підпертий кийком, кинув на нього мутний погляд. Елегантна пані з кільканадцятьма пакунками раз по раз виглядала трамвай.
Біля нього, нетерпляче крутячись, чекав хлопець із книжкою під пахвою. Власне, то була не книжка, а папка, оправлена сірим полотном; коли хлопець став у профіль, було видно стос листів і краї карток для підпису одержувачів кореспонденції.
Під’їхала «дев’ятка», і хлопець заскочив на задню платформу, не дочекавшись, поки трамвай зупиниться, при цьому зачепивши папкою поручень так, що всі листи розсипались.
«Має щастя щеня, що сьогодні сухо», – подумав кандидат у танцівники, дивлячись на хлопця, що збирав листи. Трамвай рушив, і один лист ізслизнув зі сходинки та впав на дорогу. Кандидат підняв білий конверт і почав махати ним услід трамваю. Але хлопець був так зайнятий збиранням решти листів, що цього не зауважив.
То був вишуканий конверт з паперу ручної роботи з каліграфічно виведеною адресою:
Всередині (конверт не був заклеєний) лежала не менш вишукана картка, складена вдвоє. З одного боку щось було надруковано французькою, з іншого, скоріш за все, те саме, польською:
