Читать онлайн «Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя»
Автор Олег Говда
Олег Говда
Тричі не вмирати Побратими Роздоріжжя
Щасливий той, хто буде там на святі!
Розділ перший
Через необхідність зберегти в таємниці присутність Галлії, – коней, як і минулого разу, залишили на правому березі Річища. Непийвода свиснув джур, що валандалися неподалік – чи то виглядаючи когось, чи просто байдикували, і велів припильнувати. А тим, хто цікавитиметься, відповідати, що то коні його і Тараса Куниці. Про те, хто і як знайшов убивцю Остапа Несмачного, на Січі знали всі, то ж молоді хлопці охоче і з гордістю прийняли поводи, ще й поштовхалися трохи, за право вести коней до води.
Як тільки паром пристав до причілку, Іван вхопив за руку першого ж запорожця, що проходив повз них, позіхаючи на весь рот.
– Устиме, зажди. Ти курінного не бачив? Дуже треба. Підкажи, де Терентія шукати?
– О, Іване! – пожвавішав козак. – Здоров! Радий за тебе!. . Я як почув, що… Не повірив, от хоч перехрещуся! – потім подивився на Куницю.
– Спасибі, хлопче. Батько б тобою пишався. Здається мені, великим чоловіком станеш на Запоріжжі… якщо блохи не закусають на смерть… – зареготав добродушно, поплескуючи Тараса по плечу твердою, мов дошка, долонею.
– Я не про те питав, – насупився Непийвода, якому неприємними були ці спогади. – Не марудь. Кажи, якщо знаєш. Пильно нам…
– Копито? – перепитав Устим, почухав груди і скривився, немов від оскомини. – Іди в передмістя, Іване. Не проминеш. Здалеку почуєш.
– Невже, знову?!
– От, лихо, – зітхнув Непийвода. – Ех, як не вчасно. А з чого загуляв, Терентій, бува, не знаєш?
– От тобі й на! – здивовано вигукнув запорожець. – Та ж на радощах.
З тієї самої причини, через котру не одна сотня братчиків у шинку причастилася. Що тебе, дурня старого, стратити не довелося. Хіба не поважна причина? Я, приміром, більше дивуюся, що ти тут – тверезий, а не поряд з курінним, у корчмі… Але якщо поквапишся, то наздоженеш. А от ти, хлопче, пий у міру і гляди за ними в обидва! – серйозно наказав Устим Тарасові. – Фортуна дівка вередлива. Вдруге може не посміхнутися, і Господь не надішле ще одного ангела-хранителя на виручку…– Дякую за пораду, Устиме, – відповів Куниця. – Тільки дядько Іван з сьогоднішнього дня обітницю дав хмільного до рота не брати.
– Тоді тримай її при собі, – хмикнув запорожець. – Заховай подалі і назад не повертай, як би Іван не просив.
Непийвода показав кулака, і Устим, весело регочучи, пішов далі.
– Ач, веселун чортів… – пробурчав Непийвода. Чи то лаючись, то чи натякаючи на прізвисько козака – Устим Пересмішник. – Пішли, Тарасе. Може, ще не пізно.
Копито вважався на Січі вмілим та розумним отаманом, ходив не раз наказним і давно б міг вибитися у кошові, якщо б не одна вада.
Не мав чоловік сили опиратися хмільному зіллю. З однієї кварти робився дурний, як березневий кіт і нічого не тямив. Через те пив Терентій дуже рідко. Не частіше, ніж раз на півроку. Але якщо вже починав цмулити оковиту, то днів п’ять не просихав, поки не починав ловити чортів. І тільки після цього, вочевидь, стомившись від непосильного завдання (не дарма ж, до сих пір це нікому ще не вдавалося), засинав доби на півтори. І лиш потім ставав собою – розумним та дбайливим курінним отаманом.
