Читать онлайн «Казка про поросятка Робінзона»
Автор Поттер Беатрис
Беатрікс Поттер
Казка про поросятка Робінзона
Казка про поросятка Робінзона
Глава I
Коли я була дитиною, то часто їздила відпочивати до моря. Ми зупинялися в невеликому місті, де була гавань, і рибальські човни, і самі рибалки. Вони виходили в море під вітрилами ловити в свої сіті оселедців. А коли човни знову поверталися додому, то виявлялося, що дехто піймав тільки кілька рибин. А інші наловили так багато, що неможливо було їх вивантажити на причалі. І тоді коней з візками заганяли в мілку воду, коли був відплив, щоб перестріти перевантажені човни. Рибу перекидали лопатами через борт прямо у візки, а потім везли на залізничну станцію, де вже чекав товарний поїзд зі спеціальними рибними вагонами.
Велике пожвавлення наставало, коли рибальські човни поверталися з гарним уловом оселедця. Половина населення міста збігалася до причалів, включно з котами.
Серед них була біла кішечка на ймення Сьюзан, яка ніколи не пропускала зустрічі човнів. Вона належала дружині старого рибака, якого звали Сем. А в дружини ім’я було Бетсі. Вона мала ревматизм, і в неї не було іншого товариства, окрім Сьюзан і п’яти курочок. Бетсі сиділа перед вогнищем, і спина в неї боліла, тож вона стогнала «Ой! Ой!» щоразу, як їй доводилося підкинути вугілля в багаття і помішати черпаком у горщикові. Сьюзан сиділа навпроти Бетсі. Вона жаліла Бетсі і дуже хотіла, аби вона сама вміла підкидати вугілля й помішувати в горщикові. Цілісінький день вони просиджували біля вогню, поки Сем рибалив у морі. Зазвичай вони випивали по чашці чаю з молоком.
– Сьюзан, – сказала Бетсі, – мені важко підвестися. Вийди за ворота, подивися, чи не видно човна Хазяїна.
Сьюзан вийшла і скоро повернулася. Так вона виходила в садок три чи чотири рази. Нарешті вже надвечір побачила вітрила рибальської флотилії, яка запливала в гавань із моря.
– Біжи на набережну, попроси у Хазяїна шість оселедців. Я приготую їх на вечерю. Візьми мого кошика, Сьюзан.
Сьюзан узяла кошик, а ще позичила в Бетсі її чепчика і невелику картату хустку. Я бачила її, як вона поспішала донизу в гавань.
Інші коти також виходили з будинків і збігали вниз по крутих вуличках, що вели до моря. А були ще качки. Я пам’ятаю, що це були такі особливі качки з чубчиками, які виглядали, наче шотландські берети з помпоном. Усі поспішали, щоб зустріти човни – майже всі. Я зустріла тільки одну особу, пса на прізвисько Куций, який ішов у протилежному напрямкові. У пащі він ніс паперовий пакунок.
Деякі собаки байдужі до риби. Куций ходив до м’ясника купляти відбивні з баранини для себе, й для Боба, і Персі, і міс Рози. Куций був великим, серйозним, вихованим коричневим псом із куцим хвостом. Він мешкав із Бобом, ретривером, Персі, котом та Міс Розою, господинею дому. Куций колись належав дуже багатому старому джентльменові, а коли той помирав, то залишив гроші на утримання Куцого – десять шилінгів щотижня аж до самого кінця його життя. Ось чому Куций, Боб і кіт Персі жили разом в гарному маленькому будиночку.
Сьюзан зі своїм кошиком зустріла Куцого на розі вулиці Брод-стрит. Сьюзан зробила кніксен. Вона б хотіла зупинитися й розпитатися про Персі, от тільки ж мусила поспішати, щоб зустріти човен. Персі був кульгавим, він колись пошкодив свою лапу – вона потрапила під колесо молочникового візка.
