Читать онлайн «Золотий жук»

Едгар Алан По

Золотий жук

Хо! хо! Він танцює як божевільний!

Тарантул укусив його.

«Усі помиляються»

Багато років тому мені довелося познайомитись з таким собі містером Вільямом Леграном. Він походив зі старої гугенотської родини і колись був заможним. Але низка халеп привела його до банкрутства. Щоб уникнути принижень, незмінних супутників втрати фортуни, він залишив Новий Орлеан, місто своїх предків, і оселився на острові Саллівана, неподалік Чарльстона в Південній Кароліні.

Острів цей досить особливий. Він майже цілком складається з морського піску і становить близько трьох миль завдовжки, ширина ж його ніде не перевищує більше чверті милі. Від материка він відділений ледь помітною затокою, яка прокладає собі шлях, просочуючись крізь намул і густі зарості очерету – притулок болотяних куріпок. Рослинність тут, як і можна здогадатись, убога, малувата. Великих дерев не побачиш. На західній кінцівці острова, там, де височіє фортеця Моултрі й скупчено кілька жалюгідних дерев'яних будівель, у яких влітку рятуються від куряви і пропасниці мешканці Чарльстона, – можна зустріти колючу карлувату пальмочку. Зате весь острів, окрім цього західного мису та смуги білого каменистого берегу, вкрито густими заростями запашної мирти, цієї улюблениці англійських садівників. Кущі її нерідко сягають височини п'ятнадцяти-двадцяти футів, і утворюють зарості, майже непроникні, з яких віє пахощами спецій.

У самій глибині цієї хащі, ближче до східної, віддаленої від материка, кінцівки острова, Легран власноруч звів собі маленьку хижку, у якій він жив, коли я, з волі випадку, познайомився з ним.

Наше знайомство незабаром переросло у дружбу, тому що, без сумніву, у цьому пустельникові було щось, здатне викликати зацікавленість і повагу. Я побачив, що він добре вихований, надзвичайно кмітливий, хоча разом з тим заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, впадаючи на зміну то у захват, то у меланхолію. Він прихопив із собою багато книжок, хоча рідко заглядав до них. Головним його уподобанням було полювання й риболовля, і ще мандрівки уздовж бухти й серед миртових заростей, у пошуках мушель та ентомологічних зразків. Його колекції комах позаздрив би й Сваммердам. У цих вилазках його зазвичай супроводжував слуга негр, на прізвисько Юпітер. Старого було відпущено на волю ще до негараздів у родині; але ані погрози, ані обіцянки не змусили його відмовитися від того, що він вважав своїм священним обов'язком – по п'ятах слідувати всюди за «маса Вілом». Хоча, можливо, що родичі Леграна, стурбовані станом його душевного здоров’я, примирилися з упертістю Юпітера, бо той залишався ніби ангелом охоронцем поряд із втікачем.

На тій широті, де лежить острів Саллівана, сувора зима – рідкісне явище, та й восени майже завжди тепло. Однак, у середині жовтня 18… року видався надзвичайно холодний день. Перед самим заходом сонця я пробирався крізь хащі до хатини мого друга, якого не бачив ось вже кілька тижнів. Я мешкав тоді у Чарльстоні, у дев'яти милях від острова, перебиратися на який у ті часи було куди важче, ніж тепер.