Читать онлайн «Ключник світів»

Наталія Уіллрайт

Ключник світів

Глава перша

Полковник поліції Св’ятопятов схилився над відірваною жіночою рукою. Роздроблену кістку передпліччя оточували розірвані стрічки м'яких тканин. На перший погляд складалося враження, ніби спочатку її зламали, а потім з силою відірвали від тулуба. Але, незважаючи на трупні плями і блідий колір, рука виглядала бездоганно. Доглянута шкіра, тонкі пальчики з ошатним манікюром. На великому пальці золотий перстень з величезним бордовим каменем. Так би мовити: «Застали зненацька, але я не впала пальцями в бруд». Св’ятопятов представив картинку у себе в голові з балакучою рукою і мимоволі посміхнувся.

– Що такого веселого ви знайшли, шановний Олександре Миколайовичу, у відірваній частини тіла? – запитав одягнений в цивільне чоловік.

– Ааа, ось і стерв'ятники злетілися, – простягнув Св’ятопятов.  – Щось ви довго, ми вже зачекалися.

– Я приїхав ще хвилин двадцять тому, в почуття ВАШИХ підопічних приводив, – відповів чоловік.  – Непритомніє молодь. Це ми з вами надивилися за роки служби, а для них труп побачити справжній стрес.

– Так ви ж «лікар» не по живим, а по тим, хто дух випустив, – зі знущальною ноткою вимовив полковник.

– Єхидствуйте-єхидствуйте, Олександр Миколайович, тільки все одно без нашого брата ваші розслідування можна в довгий короб відкладати, як нерозкриті.

– Ой та годі. Що тут розслідувати? І так видно жіноча рука, начебто молода, начебто не бідна, – відповів Св’ятопятов.

– Ось-ось «начебто». А я відбитки зніму, скребки візьму, проведу аналізи необхідні.

Завтра будете знати про труп все: вік, ім'я, де живе, хто родичі, – судмедексперт клацнув язиком і поліз в свій чемоданчик за гумовими рукавичками.

– Так, – погодився Св’ятопятов, – без вас, Дмитро Родимович, нам нікуди. Тільки ось все одно робота у вас противна.

Полковник скривився і відійшов убік. Судмедексперт щось відповів йому вслід, але Олександру Миколайовичу було вже не до того. З-за повороту виїхав мікроавтобус місцевого телеканалу новин.

– Ось, стерво! – вилаявся неголосно полковник і попрямував напереріз автомобілю.

Мікроавтобус різко загальмував. З вікна висунулася опухла фізіономія водія. Він голосно нецензурно вилаявся на служителя закону, який перегородив йому шлях.

– Ти що, зовсім сором розгубив!? – закричав у відповідь Св’ятопятов.  – Я тебе зараз на три доби заберу за водіння в нетверезому стані!

Водій, мабуть, розгледів крізь опухлі повіки зірочки на погонах, тому засунув голову назад. Тим часом з мікроавтобуса вийшла вже немолода жінка, одягнена в дуже тісний костюм брудно-рожевого кольору. Товстий шар пудри підкреслювала зачіска, закручена в старомодний височенний начіс. «Дама в рожевому» підійшла до полковника і з важністю заявила:

– Шановний! Раджу не перешкоджати нашій знімальній групі. У нас завдання від самого генерального директора телекомпанії!

Св’ятопятов від такого нахабства з боку представниці ЗМІ покрився червоними плямами.

– Шановна! Мені все одно, хто Вам давав якісь завдання! На цій ділянці головний я! Якщо хочете отримати інформацію про подію, то нехай ваш телеканал пише офіційний лист в прес-службу Міністерства внутрішніх справ! – роздратовано відповів полковник.