Груші з копанки

На подвір'ї баби Марфи росте груша. Як сімейна реліквія. І як зваба для сільських дітлахів. Частування дітей для бабусі Марфи є священним актом, — воно йде з її серця, як тепло і світло від сонця, і приносить їй радість, утіху, зігріває її саму. Груша і копанка залишені Марфі першим її дружиною Уласом, «який загинув аж у ту германську війну», то — дариця, пам'ять бабусі од нього, а водночас і джерело радості для інших, передусім для дітей. «Котра й сама впаде,— каже баба про грушки в копаниці,— а то і я вкидаю, щоб холонули... Ось у полудень школярики йтимуть з учення, то до одної витягають, ласунці малі». Оте лагідне «школярики», «ласунці малі» виказує її глибинну любов до дітей, мовби аж переливання себе в них. Мабуть, саме завдяки своїй щедрості, вона, поховавши трьох чоловіків, що зоставили на її долі печать самої історії, не почуває себе самотиною, не доживає віку, а проростає в майбутнє. Атмосфера людського тепла і доброти до дітей незмінно тішить серце письменника, він знов і знов наголошує, як ощасливлює, возвеличує себе людина, що випромінює дітям своє серце. Діти в Г. Тютюнника завжди немов згусток совісті, щирості, безпосередності. І спілкування з ними — чи хоча б зустріч, хай випадкова, хай з чужими дітьми — полегшує людині тягар її життя, знімає ускладнення, зігріває її та робить добрішою, повертає у власне дитинство, у власну юність. Книга «Груші з копанки» автора Григор Тютюнник оценена посетителями КнигоГид, и её читательский рейтинг составил 8.00 из 10.
Для бесплатного просмотра предоставляются: аннотация, публикация, отзывы, а также файлы для скачивания.