Микола Куліш
Патетична соната
Драма
Микола Куліш довго виношував задум написати роман про нещасне кохання поета до панночки Марини. За тло мали правити грандіозні події першої світової війни й революції. Та реалізувати задум письменникові вдалося в формі п'єси.
Із спогадів мого романтичного нині покійного друга й поета Ілька Юги на Жовтневих роковинах у клубі ЛКСМУ про свій незавидний, як сказав він, проте повчальний революційний маршрут.
І
1
—
Уявіть собі, друзі, - так почав він, — перше — вулицю старого провінційного міста; друге — двоповерховий будинок з табличкою: «Дім генерал-майора Пероцького»; третє — революційну весну; четверте — Великодню ніч.
Початок дії: я пишу. Напівгорище в будинку. Квадратове віконце запнуте зоряним небом. Світить гасова лампочка. В кутку мідяним удавом виблискує гелікон.
2
Поруч за дерев'яним простінком живе безробітна модистка
Зінька. Вона чеше косу. Під дверима
гості.
Перший гість
(читає напис крейдою на дверях). «З нагоди Великодня візитерів не приймаю».
(Пауза. З досадою). Хе-хе! Оригінально!
Другий гість
(ревниво, баса). Чого ж ви стали?
Перший гість. А куди мені тепер іти?
Другий гість. На Великдень у кожної господині двері гостям одчинено.
Перший гість. То я піду до вашої. Добре?
3
Зінька
сміється. Гості, ощирившись, розходяться. Я пишу. Підо мною в генераловій квартирі дзвонять куранти, немов з далечі віків: мірно, журно, елегійно.
А ще нижче, на першому поверсі, живе вона. Немов зараз бачу: одчинене вікно, вітрилом напнулась серпанкова завіса. Під нею немов пливе освітлений кут кімнати: піаніно, погруддя Шевченкове й квіти. Вона вивчає Бетховенову «Патетичну сонату». Грає в повторює вступ, оте повне зоряного пафосу, глибоке й могутнє gravе. (Тоді я не знав ще ні назви, ні автора).
4
До мене в двері стукотить
Зінька:
— Можна?
(Увіходить). Скажіть, сусідо, відгадайте, коли до дівчини ходить удостач мужчин, а їй раптом хочеться бігти од них до мужчини ж, то що це значить?
Я. Не знаю.
Зінька. А коли всі збираються розговлятися, а їй хочеться заговіти, то ви теж не знаєте, що воно значить?
Я. Теж не скажу.
Зінька. Невже не знаєте? І не вгадаєте? Та ну-бо! Це ж така зрозуміла річ. Це значить, що прийшла… Думаєте, любов? Великодня нічі І все. А вам подумалось?
Я одхитую головою.
Прийшла Великодня ніч, а за нею в гості мадам журба преться. Слухайте, сусідо. Я голубе платтячко, бачте, наділа дівоцьке, косу по-скромному заплела — заговіла, а ви такий бідний та самітний, що й сьогодні не розговієтеся. То, може, пішли б удвох, га?…
Я
(одхитую головою). Бачте…
Зінька. Ха-ха! До церкви, наприклад. А вам подумалось?…
(Підморгнула). Не бійтесь! Ви не поскоромитесь од мене.
