Читать онлайн «Апокаліпсис»

Автор Мария Матиос

Марія Матіос

Апокаліпсис

Мойсеєві Фішбейну

1

У НЕДІЛЮ, до сходу сонця, після сходу сонця й заходу, до служби Божої, під час читання Євангелія й після триразового панотцевого благословення, в Тисовій Рівні на повен голос і пошепки іншої бесіди, ніж про те, що

або зачнеться нова война,

або на край упаде яка інша кара,

а спокійна година встановиться людям

хіба що по смерті, —

не було й не могло бути.

Бо ні в Тисовій Рівні й ніде інде, куди ступала нога цих світових вояків і світових ґешефтарів із обкладеного горами й обвіяного вітрами села, що сподобило собі ім’я найтвердішого в світі дерева — тиса, ні з твердими, ні з м’якими, й ні з якими іншими людьми ще не траплялося такого дива, щоб здорова з вечора людина на ранок упала в лежу, три роки лежала снопом, та де там лежала — три роки спала непробудно, а тут не на Великдень і не після ворожби, а просто так, на очах мало не зомлілої невістки, зранку, по трьох роках небуття підвелася собі з постелі, роздивилася, не пізнаючись, по стінах і хоч не надто твердо, але таки пішла своїми ногами до порога, ніби подибулькала після нічного сну до виходку.

Після того, що і як далі переказували охочі переказувати чужі гаразди й біди, в м’якої людини волосся бралося догори, а в твердої — на очі наверталася сіль.

Та прости, Господи, їх усіх із тими поголосками, брехнями й фантазіями.

Єдина правда полягала в тому, що Тимофій Сандуляк суботнього ранку таки вернувся з того світу, де нікому бути ще не доводилося, звідки живим ніхто ще не вертався.

А що Сандуляк побував на тому світі, в Тисовій Рівні не мала сумніву навіть мала дитина, не те що замшілі праведники, визнані знахарі, а також викінчені злодії й обліковані дурисвіти.

— Ти хто? — Тимофій витріщив на невістку Софію нібито заспані, нібито п’яні балухаті очі. Підвівся з ліжка так несподівано впевнено, що сторонньому, коли б тоді такий нагодився в хаті, могло видатися: чоловік добре й не встиг задрімати, а вже невтихомирені хорти чи всюдисущий гонихмарник-дідько підбивають його зробити дрібну шкоду в господарці.

Софія — саме на той мент — кочергою пхала в піч таси з тістом на хліб.

Отож із несподіванки, навіть коли б сама того хотіла, не могла впасти далі, як на холодний припічок. Коцюба миттєво випала їй із рук, ударивши по пальцях ніг, але перелякана всмерть Софія того навіть не завважила. Якусь коротку мить безумно дивилася на геть голого — схожого на кістяк — сивого старця з обвислою сухою шкірою, з обвислим масним волоссям, із довгою білою бородою.

Він мовчкома, але таки рішуче сунув на неї, вириваючи на ходу з носа тонкі й прозорі еластичні трубки.

Відтак невістка чи то сіла, чи то приклеїлася до підлоги, проте за мить схопилася й вилетіла в сіни так нагло, що застряглу, очевидно, в горлянці трубку старий, таки більше схожий на мару, ніж на живого чоловіка, висмикував звідти довше, ніж моторошний жіночий крик розтинав порожнє вранішнє подвір’я.

«Люди добрі!!! Кінець світу! Рятуйте!!!» — несамовито волала Софія, вимахуючи білою хустинкою, здертою з голови чи не з волоссям, і кидалася з одного боку загородженого обійстя в інший бік, так, ніби не мала розуму відчинити хвіртку на вулицю.