Володимир Єшкілєв. Імператор повені
Уникнувши таким чином голоду, Анемподест знайшов у Хирлицькому лісі покинуту дегтярами халабуду й тимчасово відмовився від подальших мандрів. Він був упевненим, що силою незборимих обставин (котрі уявляв абстрактно) встигне до Святої Землі на Покрову. Боявся Анемподест не так зими, що очікувалась за всіма прикметами морозною та людоморною, як гніву котроїсь з вищих Сил. Але, на щастя для легковажного паломника, небесні кари затримувались, певно, через нестачу кур'єрних янголів. Навколо тупцювала війна. Палали зібрані століттями маєтності, верещали витребенькувато ґвалтовані шляхтянки і найясніший король з Варшави скликав коронне лицарство і всіх християнських зухів рятувати захитану Хмельниччиною Річ Посполиту.
Тож Силам було не до ледащого прочанина, й тиша спочила серед грабів і дубів Хирлицького лісу. Його хащі і проліски переситно спухали й спалахували різновидним квітним духом, смерділи неприбраними кінськими й людськими трупами, і все це утворювало рівновагу життєвої та смертної сторін нюхового космосу.
Перші два дні лісового життя Анемподест провів на соняшних галявинах, підставляючи променям перехоже тіло. Він лежав там посеред календули, псоралеї та парасольних, дивлячись на метеликів й стрибаючу комашню, всмоктував тепло і скорочував думки настільки, що вони ставали простішими за сверблячку.