Читать онлайн «Пасажири вільних місць»

Автор Мартін Андерсен-Нексе

Мартін Андерсен-Нексе

Пасажири вільних місць

(збірка новел)

Віталій Коротич

Сивий подорожній з Данії

Музи́ка жив на острові Борнгольм, і змайстрований ним орган був для всіх радістю, що жила в різнокаліберних органових суремках і нарівно приходила у всі душі. Тільки музи́ка вмер, так і не загравши на дивнім своєму витворі; парафіяни дослуха́лись мелодії, що лишилася для них, відділена вже від імені творця свого та майстра.

Це оповідання, що зветься «Вірний до могили», — сумовите й урочисте, наче органна музика, де підзаголовок — «Спомин з берегів мого дитинства» — припинає його ще невіддільніше до авторової долі, — не лише як шмат біографії, але як перенесений письменником на власне життя символ гіркого митцевого існування, сталого прагнення до мелодії, що схвилює людські душі бодай по смерті музи́ки.

Він справді ріс на острові Борнгольм, де крізь крик вічно безробітного батька-п’яниці чув, а крізь материні сльози бачив море за вікнами й виходив до моря, кремезний робітницький нащадок, рибалка, каменяр, швець, — малий Мартін вмів усе.

їхнє родинне прізвище було, як в геніального письменника, — Андерсен. Книг в будиночку зберігалося небагато, і перші життєві враження були в майбутнього літератора далеко не казковими, — швидко забулася й русалоччина скульптура, що залишилася позаду, в Копенгагені, звідки невдовзі по народженню Мартіна родина виїхала на заробітки. Злидарський шлях привів Андерсенів до містечка Нексе на Борнгольмі, син їхній прибере ім’я містечка за своє власне. Але це трапиться потім, згодом, напочатку про таке й не думалося.

Його оточували люди, що над усе любили роботу й знали ціну зусиллям людських рук і розуму. Праця не дарувала радості нікому з них, але вона була єдиним способом існування і єдиною можливістю для самовиявлення. Дивно: коли Нексе згадуватиме літа молодості в кінці свого довгого й вельми не простого життя, він усміхатиметься. Тоді ж, напочатку, було зовсім невесело: годувальниця-матір, сестра, якою мав опікуватися малий Мартін, вічні борги.

Він любив писати про дітей; він і дітей любив — завтрашній день свого острова, маленької своєї країни. Тільки ніхто з юних героїв Нексе не буває щасливий змалку. Літні, дорослі герої його теж не надто просто живуть, але там є надія, наче небо, що синьо світиться над головою. Діти ж із творів Нексе існують, як парость під асфальтом, — не знати ще, чи зможуть вони протнути товстий чорний шар безнадії, що хилить їх до землі.

Нексе — зміг.

У двадцять чотири роки він здобув звання народного вчителя і видрукував перші літературні спроби.

У двадцять п’ять — на позичені гроші' виїхав до Іспанії лікуватися від сухот.

То була дивна Іспанія — без екзотики, без жінок з кастаньєтами і широких кабальєрських плащів танцюристів. З романсової, наскрізь просякнутої туристською екзотикою Гранади Нексе приносить оповідання про хліб — жорстоке, стримане в кожнім слові, як чоловічі сльози, подібне радше до газетного нарису, аніж до твору, писаного наприкінці дев’ятнадцятого століття, що тільки передчувало ще жорстокий вир революцій.