Що було нещодавно? Сталіна не було. Й Леніна не було. Минуле прозоре, як скло. Але не побачиш нічого, як не дивись у вікно,Вікно – не пляшка, і де ж у просторі дно?Де ти, штучний спутниче, не памятаю риствого обличчя, лиш гавкіт собаки сумний. Й чому я ношу слов’янське ім’я Борис,а не юдейске Берка? Хто я взагалі такий?І народився я не в Одесі, а в Чернівцях,і як цю провину вибачить мені городянин?Минулий рік – що в домовину цвях. Треба їхати звідсі, не чекаючи дня уродин.
Монолог
♦ ♦ ♦
мені тринадцятий миналоу школі я вивчав Тарасажиття складалося невдалохрущовський рік порожня касаза білим хлібом в довгій черзіяк у москві до мавзолеюстоять похмурі люди змерзлів гастрономію бакалеюде ж за селом пасуть ягнятокдесь на підручника сторінціпривіт Тарасе дня початоксиджу з млинцями наодинціхолодні сірі як обличчястарих сусідів з півпідвалудвадцяте тужнеє сторіччяспіва тиранам піснь зухвалумені тринадцятий миналоі Боже як давно минулоі смерть своє готує жалояк кат до скроні тулить дулоо думи мої діти моїповсякдень з вами лихо й лиходесь у приймальному покоїдуша моя зітхає тихоа там десь розуму палатазалізне ліжко без матрацатам ковдра як життя строкататам школа де вивчав Тараса
♦ ♦ ♦
у перспективі кожне дерево поліно колода чи плахаа поки що між гілок клацає мала птахав перспективі всі ми пригорща прахунавіть ти козаче впертий не знаєш жахунавіть ти ледаче шабля люлька-бандуракінь прив’язаний неподалік у коняки губа не дуращипає травичку дивиться чорноокий в козацьку спинуа козак співає-волає на всю Українуа вся Україна чує-слухає бо не почути не можнаповна пляшка у перспективі пляшка порожнятому-то і ридає-плаче верба біла бурхливощо їй не до вподоби загальна ота перспективащо охолоне земля покриється крижаною короюнічого не росте ані на горі ані під гороюі що залишається тут герою зі співом і гроютому-то смутно часом навіть герою
♦ ♦ ♦
не кажіть світ зловив нас в мережутому що ми самі є мережащо впіймала світживийнадзвичайно зворушливийми зловили світ і тепер не знаємояк ним розпорядитися
♦ ♦ ♦
Він говоривя вб’ю себепри першій зустрічіз самим собою. Він живий. Так і не зустрілися.
♦ ♦ ♦
Що за потвора над лісом кам’яновугільним ногоювідчиняє динозаврам гробівці! Земля тремтить під вагоювеличезних лап, таж і хвіст не слаб. У класі висить таблиця,з неї дивляться первісні обличчя – важко дивитися —членів ЦК. Легко тут помилитися. Хлопчик ламає пиріжок, виїдає начинку. Душа матеріальна. Тільки прозора і вагою в пушинку. Порвались туфлі. Пора віднести в майстерню, що біля ринку. Швець тримає цвяхи в зубах, і в вуса не дує,що динозаври вимерли, його зовсім не турбує. Взуття на колодці розп’яте. Птеродактиль злітає з гілки. Швець забиває цвях – лупа летить з борідки.
Людина легко розчиняється у пляшці горілки. В кам’яній шкаралупі – зародок-скам’янілість. Хлопчикові важко ходити: в паху зіпрілість. Він мріє: його нагороджують за сміливістьпри затриманні ящера орденом чи медаллю. За ним приходить бабуся, обмотана сірою шаллю. Каже: не водися з усякою шушваллю. Всяка шушваль сміється, у хлопчика пальцями тикає:«Бабусин онук!», хлопчик тихенько пхикає. Грошей у будинку – нуль: тато зарплату никає. Папа зарплату никає. Тато наліво ходить. Ліворуч роздягається, білі ноги розводить. Їм двом плювати, скільки вугілля країна знаходить. Що їм до того, що на чорних пластах нащадкинебачених і крил, ребер або лопатки,між пальців шкірястих – перетиночок тонкі складки. Шляхами розвитку життя. Така назва чеської книги. Рахунок спочатку на мільйони років, пізніше – на миги. Еволюція – та ж юродива: дзвенять хрести і вериги. Еволюція – та ж юродива, ходить по вічному колу,бабуся хлопчика через дорогу веде за руку у школу. Скам’яніли епохи п’ють заборонену кока-колу.
Книгогид использует cookie-файлы для того, чтобы сделать вашу работу с сайтом ещё более комфортной. Если Вы продолжаете пользоваться нашим сайтом, вы соглашаетесь на применение файлов cookie.
