Читать онлайн «Бути щаслив?ше. Сьогодн?. Зараз. Завжди»

Тал Бен-Шахар

Бути щасливіше

Сьогодні

Зараз

Завжди

© Tal Ben-Shahar, 2007

© DepositPhotos. com / Deedman, обкладинка, 2016

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2016

* * *

Передмова

Усі ми живемо задля одного – бути щасливими; наші життя такі різні, але такі схожі.

Анна Франк

Я почав вести семінар з позитивної психології в Гарварді 2002 року. Записалося на нього вісім студентів; двоє накивало п’ятами. Щотижня на семінарі ми шукали відповідь на питання, котре, як на мене, є питанням над питаннями: яким чином ми можемо допомогти собі та іншим – окремим особам, колективам або суспільству загалом – стати щасливішими? Ми читали статті в наукових часописах, перевіряли різноманітні ідеї та гіпотези, розповідали історії з власного життя, розчаровувались і раділи, і наприкінці року в нас з’явилося виразніше уявлення про те, чого може нас навчити психологія в прагненні щасливішого й повноціннішого життя.

Наступного року наш семінар здобув популярність. Мій наставник Філіп Стоун, який першим познайомив мене з цією сферою знань і, до того ж, був першим з професорів, який почав викладати позитивну психологію в Гарварді, порадив запропонувати лекційний курс із цієї теми. Записалося на нього триста вісімдесят студентів. Коли в кінці року ми підбивали підсумки, понад 20 % слухачів відзначило, що «вивчення цього курсу допомагає людям поліпшити якість життя». І коли я запропонував його ще раз, на нього записалося вже 855 студентів, отож курс став найвідвідуванішим у всьому університеті.

Зрештою, Вільям Джеймс – той самий, який понад сто років тому заклав основи американської психології, – не дав мені збитися на манівці, закликавши до розважливості й порадивши «оцінити вартість правди у твердій монеті емпірики».

Готівкова цінність, так потрібна моїм студентам, вимірювалася не у твердій валюті, не в розмірах успіху і пошани, а в тому, що я згодом назвав «загальним еквівалентом», оскільки це і є та кінцева мета, до якої спрямовані всі інші цілі, – щастя.

І це були не просто абстрактні лекції про «хороше життя». Студенти не тільки читали статті та студіювали наукові дані з цього питання, я просив їх застосовувати пройдений матеріал на практиці. Вони писали есеї, у яких намагалися подолати свої страхи, і міркували над перевагами свого характеру, ставили перед собою амбітні цілі на найближчий тиждень і на найближче десятиліття. Я закликав їх ризикнути й спробувати знайти свою зону росту (золоту середину між зоною комфорту і зоною паніки).

Особисто я не завжди здатен був знайти цю золоту середину. Боязкий інтроверт, я почувався досить комфортно вперше, коли проводив семінар з шістьма студентами. Утім, наступного року, коли мені довелося читати лекції майже чотирьомстам студентам, це, звісно ж, вимагало від мене неабиякого напруження. А коли на третьому році моя аудиторія більш ніж подвоїлась, я не вилазив з панічної зони, надто відколи в лекційну залу наторували дорогу батьки студентів, їхні бабусі й дідусі, а потім і журналісти.