Іван Карпенко-Карий
БУРЛАКА
Драма в 5 діях ДІЄВІ ЛЮДЕ
Михайло Михайлович – волосний старшина.
Омельян Григорович – писар.
Сидір – збірщик, прибічник старшини.
Петро.
Семен.
Дід односельчанен.
Микола.
Павло.
1-й чоловік.
2-й чоловік.
3-й чоловік.
4-й чоловік.
Опанас – бурлака.
Олекса – молодий парубок, його племенник.
Галя – Олексина молода.
Олена – сестра Олекси.
Пріська – жінка Петрова.
Гершко – жид.
Поштар.
Громадяне, десятники, парубки і дівчата.
ДІЯ ПЕРША
Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.
ЯВА І
Старшина. Хто ж то базіка?
Гершко. Первий – Петро. Він каже, що замість того, щоб заплатить недоїмку, – я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хліб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! і так все розказує, наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра.
Старшина. Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.
Гершко. Аби все було гаразд – ви лучче знаєте.
Старшина. То-то. (Сміється. ) Ти не робій, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так і не слухаєте, що тут Гершко розказує?
Писар. Тут статистіка зовсім голову заморочила.
Старшина. Покиньте, пощитаємо свої діла.
Писар.
То їсть, хоч пропади: одно – статистіка, а другое – скопленіє большое отписки.
Старшина. Беріть щоти. Кладіть. Ну, Гершку, кажи.
Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшениці на розі; писки. Скидки з пуда двадцять копійок проти ціни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав гроші, з кожних утрьох рублів-мірка жита або ячменю. Записали?
Писар. Записав.
Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублів тим, що не схотіли хліба продавать під розписки, і кожний хазяїн з трьох рублів приніс за процент мірку пшениці або дві ячменю, що у кого було. Окрім того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.
Старшина. Ну, це в розділ не піде. Це вже моє щастя, тілько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
Писар. А скілько ж ячменю і пшениці принесли?
Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
Писар. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистіка!
Гершко. Найкраще ходім до мене, ми там удвох і пощитаємось.
Старшина. Ай справді.
Писар. Ну, а статистіка? Лежатиме?
Гершко. Полеже, хіба так її зараз і схопиш?
Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
Старшина. Пусте діло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка, хоч вона і не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тоді погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто і дере горло, але на бо нічого не тямлять!
Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?
Старшина. Не бійся, його тут нема: він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!
Гершко (сміючись). Нехай його там вовки з'їдять, коли він страшний.
Писар. Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсім засохло. (Склада бумаги. ) Ну й надоїла мені та статистіка, ви не повірите! Через неї і лишню чарку вип'єш.
