Читать онлайн «Яблунев? кв?ти»

Автор Юрій Кирик

Юрій Кирик

Яблуневі квіти

© Кирик Ю. С. , 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2016

Передмова

Наші велосипеди – «Туристи» на підсилених шинах з такої ж раритетної нині «України» – проїхали Миколаїв, і десь на півдорозі до Демні я угледів невеличкий лісок. Чудово! Матимемо дрова. Води ми вже набрали неподалік у джерелі. Час і про ночівлю подумати. Ми – трійко приятелів – фанати колярства (як називали колись велоспорт), не розлучаємось із нашими вірними друзями, які намотали за своє довге життя не один десяток тисяч кілометрів. Щоправда, у кожного в гаражі сучасні «байки» з амортизаторами, карбоновими рамами – справжні витвори інженерного мистецтва. Та коли «доріженька кличе», сідлаємо старих випробуваних коней. З титановими багажниками, годними витримати до ста кілограмів вантажу. Заходимо в лісок, аби в тіні поставити велосипеди, і… зупиняємось зачудовані білокам’яним маревом – просто серед лісу постає капличка, аж дух захоплює. Кому заманулося бути похованим серед лісу? З певністю, що не місцевий багатій. Каплиця, хоча й розруйнована, усе ще приваблює немісцевим шиком. Їй би пасувало прикрасити Личаківське кладовище у Львові, а не цю Богом забуту місцину, де лише пташки та інколи лісова дичина забреде. Тут пахне таємницею.

Таємниця озонує в повітрі. Хоча… уважно придивившись, бачимо, що не звірина, а люди тут добряче «попрацювали». Ґрунтовно зруйновані підземелля, де були поховані останки.

Дивно, як стоять ці стіни, адже фундамент практично знищено… Читаю напис: «Станіслав Скарбек». Невже той самий? Фундатор і будівничий львівського драматичного театру. Авантюрист і меценат… Зрозуміло – тут шукали скарби людини, що славилась найбагатшою в Галичині. Трохи моторошне насправді сусідство – розграбована каплиця в лісі. У гарному товаристві згаємо нічку, думаю собі… Відходимо в пошуках хмизу.

Не знаю чому, але ліс, який майже налякав нас уночі, як з’ясували вранці в місцевих мешканців, колись був ландшафтним парком гігантських розмірів, теж створеним Скарбеком. Граф любив усе чимале. Ледь чутний жаб’ячий хор, який супроводжував нас увечері, розмістився в озері, викопаному в парку для графа. А поруч з цим зеленим куточком зростали стіни величезного замку-палацу. Величезного – це найменший з епітетів, які можна дібрати до споруди.

Бував у Вавелі, у Пред’ямському замку в Словенії, у Марієнбурзькому замку й можу сказати: не масштабно жили тевтонці… Скарбек – от хто тямив у розмірах! Похмуре громаддя суворого палацу займає площу, достатню для розміщення середнього села. До нескінченного триповерхового головного корпусу приєднуються два чотириповерхові крила зі стилізованими баштами заввишки в п’ять поверхів. Нині він постраждав від перебудов, його галереї втратили свій монументальний декор, та це не головне – розміри правлять бал, розміри придушують звуки, розміри втискують людину в землю. Цей палац усі тут називають «заклад». Граф планував, що буде він омріяним домом для всіх, хто позбавлений житла, – без огляду на національність, стать чи стан. Загалом він розрахований на чотириста осіб…