Читать онлайн «Україна: історія»

Орест Субтельний

Україна: історія

РОЗПОВІДЬ

КАНАДСЬКОГО ІСТОРИКА

ПРО МИНУЛЕ Й СУЧАСНЕ

УКРАЇНИ

(Передмова до першого

українського видання

1991 р. )

Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Це знаходить свій вияв, зокрема, у прагненні мільйонів людей до пізнання власної історії. Народ гостро відчув наслідки здійснюваної сталінщиною впродовж трьох поколінь деформації історичної свідомості і не хоче більше миритися з цим.

Потяг до історії поєднується з недовірою до сучасних істориків. Певною мірою ця недовіра обгрунтована. Багато науковців, особливо старшого віку, не можуть звільнитися від хибних стереотипів. Деякі з них й досі протестують проти «очорніння славного минулого» і в наступальному стилі демонструють відданість «принципам». Для більшості ж просто потрібен час, щоб заново осмислити свій предмет, розібратися в архівному матеріалі і методах дослідження. Перші створені з позицій нового мислення книги вже виходять у світ.

Що ж має дістати читач, поки сучасна історична наука здійснюватиме свою перебудову? Перш за все твори В.  Б.  Антоновича, М.  С.  Грушевського, М.  І.  Костомарова, Д.  І.  Яворницького та інших класиків української історіографії — призабуту, а в недавньому минулому — нерідко заборонену історико-культурну спадщину. У 1988—1989 рр. ці твори друкувалися в журналах і навіть в газетах, звучали по радіо.

Починаючи з 1990 р. з’явилися передруки десятків книг наших класиків, в тому числі репринтних. А тепер настала черга познайомитися з сучасною українською, зарубіжною історичною літературою. Одним з її найкращих зразків якраз і є книга канадського професора, українця за походженням Ореста Субтельного.

Своєю працею автор прагнув задовольнити інтерес до історії України передусім у колах україно-канадської громадськості. Про це свідчить присвята, вміщена в канадському виданні: «Тим, хто покинув свою батьківщину, але ніколи не забуває її». Втім, багатьма своїми аспектами книга здатна викликати увагу й українського вітчизняного читача, у чому він матиме змогу неодноразово переконатися.

* * *

Для відірваних від народної товщі й розсіяних по всьому світу зарубіжних українців загроза асиміляції була і є надзвичайно гострою. Тому в літературі діаспори ідея національного відродження проходить червоною ниткою. Нашій офіційній доперебудовній ідеологічній доктрині вона здавалася підозрілою і навіть єретичною. Обслуговуючи унітарну багатонаціональну державу, ця доктрина тільки на словах визнавала такі поняття, як національний суверенітет, самостійність, самобутність. Наголошування на цих поняттях тягло за собою, як правило, звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі».

Наступально антитоталітарна, антисталінська спрямованість праць діаспори нерідко надавала націоналізму хворобливо загостреного вигляду. Щодо книги О.  Субтельного цього не скажеш. Усім своїм змістом вона спрямована на виховання національної самоповаги, а не почуття зверхності над іншими народами ба навіть ненависті до них. Скажімо, торкаючись гострих моментів у взаємовідносинах України з Польщею та Росією, автор в основному обирає спокійний тон і зважені висловлювання. Він переконаний, що історію не можна використовувати як зброю для силового розв’язання проблем національного буття.