Честь. Вбивство: Вибране

«Поза межами болю» Осипа Турянського поряд із романами «Смерть героя» Р. Олдінгтона, «На західному фронті без змін» Е.-М. Ремарка, «Прощавай, зброє!» Е. Хемінгвея визнаний одним із кращих творів світової літератури про Першу світову війну і «втрачене покоління». Трагічна боротьба за життя у пащі смерті, спротив нелюдським інстинктам задля збереження людського задають йому напружену епіко-ліричну і...

Жоден письменник не сказав про своє слово так, як Василь Стефаник: ??я не пишу для публ?ки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерт??. Н?хто не зум?в такими очима побачити людину, як в?н. Усе найяскрав?ше, що зробив, - у ц?й книжц?.

Романом «Чорне озеро» Володимир Гжицький увійшов у літературу як блискучий белетрист із особливим баченням життя і колоритним словом. Перша редакція роману спричинилася до заслання автора, друга — наслідок ідеологічного тиску після його реабілітації. У цій книжці — автентичний варіант найяскравішого у творчості В. Гжицького роману, визнаного одним із кращих в українській літературі ХХ ст.

Леся Українка, почавши ?з традиц?йного народницького письма, творила майстерну психолог?чно напружену модерн?стську прозу, ц?каву розкриттям переживань людини (найчаст?ше - ж?нки) в буденних - в неординарних ситуац?ях. У цьому томику - найкраща її белетристика.

У прозі Михайла Івченка буяє чуттєва і чутлива природа, а кохання — вегетація людського — п’янить і поглинає заворожену поривами до справжності людину. «Шуми весняні» — повість про її намагання знайти у стихіях природи захист від знавіснілої урбанізації, «Напоєні дні» — про втечу Григорія Сковороди у самостворений світ напередодні свого весілля. Проникнення у делікатні сфери людського життя і тон...

Агатангел Кримський - один ?з найколоритн?ших українських прозаїк?в раннього модерн?зму. Його опов?дання виповнен? експериментальним пафосом, проникненням у внутр?шн?й св?т - темн? закутки душ? псих?чно розщеплених, невротичних - самоздивованих натур.

Проза Валер’яна Підмогильного природно вписується в контекст високого європейського літературного модернізму. Останній його твір «Повість без назви…» визнано найблискучішим у тогочасній українській літературі. Це — досконала за художньою формою, а за пафосом близька до сковородинівства самодискусія, в якій протистоять актуальні для того часу і людського майбутнього ідеї та принципи.

Антін Крушельницький сміливо порушував табуйовані теми, відтворюючи ранньомодерністське світовідчуття. Його оповідання насичені духовною атмосферою галицької інтелігенції на початку ХХ ст. і львівським колоритом. Розгортаючи події у внутрішньому світі персонажів, переважно жінок, він активно використовував психоаналіз, натуралістичну стилістику і прийоми «потоку свідомості».